31.03 ГРУПА 01-19 ТЕМА 55 ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА

20.03.2020
група 05-16
Основи правових знань

Тема 12

Час відпочинку

1. ОСНОВНІ ПИТАННЯ 

1. Поняття та види часу відпочинку. 

2. Правове регулювання встановлення та надання перерв протягом робочого дня: 

2.1. Правове регулювання встановлення та надання перерв для відпочинку і харчування. 

2.2. Правове регулювання встановлення та надання перерв для обігріву, для відпочинку. 

2.3. Правове регулювання встановлення та надання перерв для годування дітей. 

3. Правове регулювання встановлення та надання вихідних днів: 

3.1. Загальний порядок встановлення та надання вихідних днів. 

3.2. Особливості встановлення вихідних днів на підприємствах, пов’язаних з обслуговуванням населення. 

3.3. Особливості встановлення вихідних днів на безперервно діючих підприємствах. 

4. Вихідні дні як вид часу відпочинку. Порядок залучення працівників до роботи в такі дні. 

5. Правове регулювання встановлення святкових і неробочих днів. 

6. Право працівників на відпустку: поняття та гарантії права на відпустку. 

7. Види відпусток. 

Поняття та види часу відпочинку

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Можливість реалізації цього права визначається законом, зокрема главою V КЗпП України.

Час відпочинку - проміжок часу, протягом якого працівник згідно із законодавством та локальними нормативними актами вільний від виконання трудових обов'язків і який він має право використовувати на свій розсуд.

Законодавством до часу відпочинку віднесено: перерви протягом робочого дня (зміни);

• - перерви між робочими днями (змінами);
• - відпочинок між робочими тижнями;
• - святкові і неробочі дні;
• - щорічні відпустки.

Перерви протягом робочого дня (зміни), згідно зі ст. 60 КЗпП України, надаються працівникам для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин, як правило, від 30 до 60 хвилин. Перерва не включається в робочий час і відповідно не оплачується. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу, Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації.

Крім цього, до оплачуваних короткочасних перерв у роботі належать спеціальні перерви, що надаються працівникам для відпочинку і особистих потреб, наприклад жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються відповідно до ст. 183 КЗпП України, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.

Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.

За наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.

Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації І з урахуванням бажання матері.

Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Порядок надання таких перерв регулюється КЗпП України.

Перерва між робочими днями (змінами). Порядок надання цієї перерви визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку. Як правило, її тривалість не повинна бути меншою подвійної тривалості часу роботи, що передував цьому відпочинку.

Перехід із зміни до зміни відбувається, як правило, після вихідного дня відповідно до графіка змінності.

Тривалість відпочинку між робочими тижнями залежить від тривалості робочого тижня (шестиденного чи п'ятиденного): вона не повинна бути меншою ніж сорок дві години, а кількість повних вихідних днів має становити один чи два дні.

Загальним вихідним днем є неділя. При п'ятиденному робочому тижні вихідні дні надаються працівникам, як правило, поспіль. На безперервно діючих підприємствах вихідні дні надаються відповідно до графіків змінності.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається у виключних випадках, передбачених у ч. 2 ст. 71 КЗпП України. Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Перелік святкових і неробочих днів передбачено у ст. 73 КЗпП України. Згідно з цією статтею в Україні встановлено такі святкові дні:

1 січня - Новий рік; 7 січня - Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України.

Святкові дні є загальними для всіх працівників незалежно від їх ставлення до релігії. Встановлення у законодавстві неробочих днів пов'язане із релігійними святами, і такими днями є: 7 січня - Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Великдень); один день (неділя) - Трійця. За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

Робота у святкові і неробочі дні допускається лише за умови, що її припинення неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), або якщо такі роботи зумовлені необхідністю обслуговування населення, або невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи. Робота у зазначені дні обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП України, а саме: наданням іншого дня відпочинку або оплатою у подвійному розмірі.

Щорічні відпустки - найтриваліший за кількістю вільних днів поспіль вид відпочинку. Порядок надання цього виду відпочинку передбачено, крім КЗпП, у Законі України від 15 листопада 1996 р. "Про відпустки"

Відпустка - це встановлена законом, колективним договором або трудовим контрактом певна кількість календарних днів безперервного відпочинку, які надаються працівникові роботодавцем у календарному році з оплатою або без оплати їх із збереженням місця роботи (посади) за працівником на цей час.

Відповідно до статей 2 та 6 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі- підприємство).

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Право на відпустки забезпечується:

• - гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом "Про відпустки";
• - забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених у ст. 24 Закону "Про відпустки" та ст. 83 КЗпП.

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення у цьому разі є останній день відпустки.

Уразі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому разі чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Згідно зі ст. 4 Закону "Про відпустки" встановлено такі види відпусток:

• 1) щорічні відпустки:
  • - основна відпустка;
  • - додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;
  • - додаткова відпустка за особливий характер праці;
  • - інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
• 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
• 3) творча відпустка;
• 4) соціальні відпустки:
• 5) відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічні (основна та додаткові) відпустки надаються із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Тривалість відпусток визначається Законом "Про відпустки", іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи обліковується у календарних днях.

Щорічна основна відпустка надається працівникам за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Залежно від тривалості основної відпустки щорічна відпустка може бути мінімальною та подовженою.

У сучасних умовах 24-денна календарна щорічна відпустка є мінімальною для всіх осіб, які працюють за трудовим договором. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачено іншу тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою ніж 24 календарних дні. Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП України) при визначенні тривалості відпусток не враховуються.

Основну відпустку більшої тривалості називають подовженою. Право на подовжену відпустку має значна кількість працюючих. Мета такої відпустки - гарантувати працівникам більш тривалий відпочинок із урахуванням характеру та специфіки їх трудової діяльності, умов праці, стану здоров'я, віку та інших обставин. Так, інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів.

Крім того, особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Якщо ж такій особі виповнилося 18 років у період роботи, то відпустка її розраховується таким чином: до дня народження - із розрахунку 31 календарний день, після - 24 календарних дні.

Подовженими відпустками користуються також керівні, педагогічні, науково-педагогічні працівники освіти та наукові працівники, яким надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346 "Про затвердження Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам"1.

Крім основної подовженої відпустки, законодавство (ст. 7 Закону "Про відпустки") передбачає збільшення кількості днів відпустки за рахунок надання до основної ще й додаткової відпустки.

Конкретна тривалість додаткової відпустки, яка надається за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць із умов праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Критерії, на підставі яких має визначатися тривалість додаткової відпустки за цих умов, - результати атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442'. Відповідно до цього Порядку Міністерство праці і соціальної політики України та Міністерство охорони здоров'я України розробили Методичні рекомендації (затверджені постановою Міністерства праці і соціальної політики України від 1 вересня 1992 р. № 41). Правовою підставою для визначення тривалості цієї додаткової відпустки є Показники та критерії умов праці, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я та Міністерства праці і соціальної політики від 31 грудня 1997 р. № 383/55. Тривалість додаткової відпустки в Показниках та критеріях визначено на підставі Гігієнічної класифікації праці (затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я від 12 серпня 1996 р. № 4137-86).

Відповідно до ч. 10 ст. 6 Закону "Про відпустки" зберігають юридичну силу акти законодавства, які встановлюють іншу тривалість основної відпустки для окремих категорій працівників. Ці акти не діють, якщо тривалість основної відпустки, яка встановлюється ними, менша тієї, яку встановлено у ч. 1 ст. 6 зазначеного Закону. Іншу тривалість основної відпустки для певної категорії працівників встановлено, наприклад:

• 1) для державних службовців - тривалістю 30 календарних днів (ст. 35 Закону України "Про державну службу")2;
• 2) для суддів - 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів (ст. 130 Закону України від 7 липня 2010 р. "Про судоустрій і статус суддів");
• 3) для працівників, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення, у ст. 47 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"1 передбачено надання щорічної відпустки тривалістю пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу:
  • - у зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення - 44 календарних дні. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 56 календарних днів;
  • - у зоні гарантованого добровільного відселення - 37 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 49 календарних днів;
  • - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 42 календарних дні. Зазначені відпустки надаються без урахування додаткової відпустки, передбаченої законодавством України;
• 4) для медичних працівників, які були заражені вірусом імунодефіциту людини або захворіли на СНІД унаслідок виконання професійних обов'язків, встановлено право на щорічну відпустку загальною тривалістю 56 календарних днів з використанням її у літній або інший зручний для них час (ст. 27 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про запобігання захворюванню на СШД та соціальний захист населення"")2.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих чинників, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 "Про затвердження Списків виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці")3.

Законодавством передбачено також надання додаткової відпустки за особливий характер праці, а саме:

• 1) окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України у постанові від 17 листопада 1997 р.№ 1290;
• 2) працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до семи календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються:

• 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпустка;
• 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
• 3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
• 4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25 і ч. 2 ст. 26 Закону України "Про відпустки", за винятком відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;
• 5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти;
• 6) час навчання нових професій (спеціальностей) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;
• 7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються:

• 1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
• 2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
• 3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих чинників.

Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з декількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після сплину шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до сплину шестимісячного строку безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених ч. 7 ст. 10 Закону України "Про відпустки".

Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного строку безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються:

• 1) жінкам - перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
• 2) інвалідам;
• 3) особам віком до вісімнадцяти років;
• 4) чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;
• 5) особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;
• 6) сумісникам - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
• 7) працівникам, які успішно навчаються в закладах освіти та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
• 8) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;
• 9) працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;
• 10) батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;
• 11) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові у будь-який час відповідного робочого року.

Творча відпустка - тимчасове звільнення власником або уповноваженим ним органом працівника, який працює за трудовим договором (контрактом) незалежно від форм власності підприємства, для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

Умови, тривалість, порядок надання та оплати творчих відпусток врегульовано у постанові Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45 "Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток".

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

До інших додаткових відпусток, передбачених законодавством, належать, зокрема, відпустки, які надаються державним службовцям згідно з постановою Кабінету Міністрів від 27 квітня 1994 р. № 250

"Про порядок і умови надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток"1. Державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю п'ять календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на два календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Додаткові оплачувані відпустки державним службовцям надаються одночасно із щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.

Порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".

Спори, які виникають щодо надання відпусток, розглядаються в порядку, встановленому законодавством про працю.

Loading..

Копіювати відео посилання

Відтворити / Зупинити

Вимкнути / Увімкнути звук

Повідомити про помилку

РњРѕРІР°

Mox плеєр

2. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ І ПЕРЕВІРКИ 

1. Чи можна вважати безспірним вживання терміну “час відпочинку” до усього часового проміжку, що лежить поза робочим часом? 

2. Якщо перерва для відпочинку і харчування становить половину її максимальної тривалості, а робочий день розпочинається о 9:00, то о котрій годині повинна починатися друга половина робочого дня? 

3. Перерви для годування дитини – це час відпочинку чи робочий час? Обґрунтуйте. 

4. Які ж дні відповідно до ст. 73 КЗпП України вважаються неробочими? 

3. ВИРІШИТИ ЗАДАЧІ ПИСЬМОВО В ЗОШИТІ!!!

1. Через постійні перебої у постачанні електроенергії директор взуттєвої фабрики видав наказ про перенесення одного вихідного дня з суботи на середу. Працівниця Шеремета не погодилася з рішенням керівника, оскільки вважала, що таке порушує її трудові права. Поступаючи на роботу, вона погоджувалася працювати з двома вихідними днями (субота і неділя), а на перенесення вихідного дня на інший день вона не погоджувалася. Крім того 2 вона вважала, що таким чином зменшується фактична тривалість часу відпочинку. Працівниця звернулася за правовою допомогою до юридичної консультації. Дайте обґрунтовану консультацію працівниці? Чи є за умовами задачі порушення закону? 

2. Робітник АТ “Електрон” Пилипів згідно з наказом керівника підприємства залучався до роботи у вихідні дні. Адміністрація запропонувала йому взяти відгули у будь-які робочі дні. Пилипів від відгулів відмовився і зажадав за роботу у вихідні дні подвійної оплати. Замість цього адміністрація видала наказ, за яким надала робітнику додаткові вихідні дні 16, 19 та 20 липня. Останній звернувся до КТС із заявою про виплату йому подвійної оплати праці за роботу у вихідні дні. Яке рішення має ухвалити КТС? Який порядок залучення до роботи у вихідні дні та її оплата? Чи є за умовами задачі порушення закону? 

3. За результатами перевірки діяльності театру винесено припис про порушення трудового законодавства. Одним із порушень було одноособове встановлення дирекцією театру вихідного для усіх працівників у четвер. Який порядок встановлення вихідних днів, що обслуговують населення? Чи є за умовами задачі порушення закону?